2) першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними;
5. Наслідки, визначені частинами другою — четвертою цієї статті, настають і в разі, якщо сторона залишить залу судового засідання.
1. Коментована стаття встановлює наслідки неявки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, а не будь-яких учасників процесу.
Всесторонність, об’єктивність та правильність розгляду справи та постановлення правосудного рішення залежить від участі в розгляді справи усього складу осіб, які беруть участь у справі по конкретному правовому спору, що переданий на розгляд суду.
3. Суд зобов’язаний відкласти розгляд справи у таких випадках:
— у разі, якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Це може бути викликано недостатньою поінформованістю представника про фактичні обставини справи, недостатністю засобів доказування, необхідності з’ясування дійсного волевиявлення позивача. Для того, що б суд мав підстави визнати явку сторони обов’язковою, про це зацікавлена особа повинна заявити клопотання. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Про відкладення розгляду справи суд постановляє ухвалу, в якій визначається час наступного засідання.
4. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. Але за клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.
5. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, незалежно від причин неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду. Наслідок неявки позивача, передбачений у ч. 3 коментованої статті є імперативним, тобто застосовується в усіх випадках повторної неявки, незалежно від того чи є можливість вирішити спір по суті.
Повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
— у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів;
Коментована норма не передбачає, як повинен діяти суд, якщо позивач згоди на заочний розгляд справи не дає. Вважаємо, що в цьому випадку, суд зобов’язаний відкласти розгляд справи.
Залишення залу засідання може відбутися на будь-якій стадії судового розгляду та з різних причин. Для застосування ч. 5 коментованої статті це не має значення. Проте, обставини, за яких це відбулося, повинні враховуватися судом. Якщо сторона відсутня у залі внаслідок протиправних дій суду або інших осіб (вигнали, видалили, обманули), то вона не може вважатися такою, що залишила зал за власною волею. Якщо особа залишає зал у зв’язку із різким погіршенням самопочуття, за природніми потребами, суд повинен з повагою ставитися до прав людей і не повинен застосовувати процесуальні наслідки, які мають каральний характер.
8. За неповагу до суду настає відповідальність за ст. 185-3 КпАП у порядку, передбаченому цим Кодексом. Йдеться про злісне ухилення від явки до суду свідка та експерта згідно правил цивільного судочинства, непідкорення розпорядженню головуючого чи порушення порядку під час судового засідання свідком, позивачем, відповідачем та іншими громадянами; повторну неявку сторін або однієї з них без поважних причин чи неповідомлення ними про причини неявки на другий виклик (за умов, зазначених у ЦПК) або вчинення будь-яких інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.
legalexpert.in.ua
Неявка позивача до суду
Останні коментарі
- Мар’ян Коцан до Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі.
- Ніна до Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі.
- Мар’ян Коцан до Деякі питання страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів
- Дмитро до Деякі питання страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів
- Мар’ян Коцан до ЗРАЗОК скарги в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)
» Статті © Мар’ян Коцан » 14 вересня 2015 року
Неявка позивача до суду. Скільки можна?
31 серпня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) прийняв ухвалу, якою визнав, що повторна неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, незалежно від причини неявки (справа № 6-24063ск15).
ВССУ зазначив, що норма ч. 3 ст. 169 ЦПК України направлена на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з’являються до суду, а позивачка, при цьому, і не з’являється в судове засідання, і не використовує передбачене законом право на процесуальне представництво в суді.
На мою думку, такі справи недоцільно доводити до суду касаційної інстанції. А в даному випадку (коли факт повторної неявки належно повідомленого позивача був), з точки зору економії часу і коштів клієнта, результативніше б було заявити позов повторно. Адже залишення заяви без розгляду не позбавляє позивача такого права (ч. 2 ст. 207 ЦПК). Про строк позовної давності зараз не йдеться.
Звісно, я погоджуюсь з таким висновком всіх судів у цій справі. Такі ж пояснення я давав в коментарях до своєї статті «Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі» ще в 2010 році.
Це питання чітко врегульовано процесуальним законом – ч. 3 ст. 169 ЦПК України, яка не ставить право суду залишити позов без розгляду у залежність від поважності причин повторної неявки позивача. Головна умова – належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи. На мій погляд, це питання не мало викликати у суддів особливі проблеми.
Однак, на практиці, суди доволі часто перестраховуються і відкладають розгляд справи у разі повторної неявки позивача. А буває і неодноразово. Таким чином порушуються права відповідача. Адже він зобов’язаний постійно з’являтися до суду витрачаючи свій час. В деяких випадках це пов’язано з потребою відпроситись з роботи. В кінці кінців, відповідач,на рівні з позивачем, має право на розгляд справи у розумні строки.
Зазвичай позивачі зацікавлені в швидкому розгляді справи. Однак, в деяких випадках заявляються «технічні» позови, якими досягаються інші цілі. В такому випадку позивач не зацікавлений в кінцевому результаті і переслідує мету максимально затягнути розгляд справи. Саме тоді і має місце такий процесуальний тероризм. Постійні неявки в судові засідання, клопотання про відкладення розгляду справи з тих чи інших причин можуть затягнути розгляд навіть найпростішої справи.
І тут вже актуальним стає питання не стільки поважності причин повторної неявки в судове засідання (це і так чітко прописано в законі), скільки визначення терміну «повторність». Однак, законодавчо, це питання не визначене. В більшості випадків судді тлумачать повторність як неявку в судове засідання двічі поспіль. Часто таку ж позицію зустрічаю і в науково-практичних коментарях до ЦПК.
Особисто я не поділяю таку точку зору.
Оскільки, як зазначалось вище, ВССУ підкреслив, що ч. 3 ст. 169 ЦПК України направлена на дотримання розумних строків розгляду справи, то очевидно, що її положення мають всебічно сприяти цьому. І, на моє переконання, тлумачення повторності як неявку в судове засідання двічі поспіль абсолютно цьому не сприяє.
При такому тлумаченні недобросовісний позивач має можливість затягувати справу шляхом явки в засідання «через раз». В одному засіданні заявляючи різного роду заяви і клопотання про оголошення перерви. Водноча, не з’являючись в наступне засідання.
Крім того, незрозумілим залишається, як враховувати випадки, коли засідання не відбулося з незалежних від сторін причин (несправність звукозаписувальної апаратури, хвороба судді, перебування судді в нарадчій кімнаті по іншій справі тощо). А такі випадки на практиці досить непоодинокі. Враховуючи, що в деяких судах через завантаженість суддів перерви між засіданнями оголошуються на місяць і більше, таке тлумачення закону на практиці зовсім не сприяє розгляду справи в розумні строки. Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК справа має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.
Відтак, враховуючи законодавчу невизначеність, позиція шановних науковців, висловлена в науково-практичних коментарях до ЦПК, не витримує практичної критики.
З метою однакового застосування вважаю, що необхідно внести відповідні зміни до ч. 3 ст. 169 та п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, які б виключили можливість подвійного тлумачення. Крім того, вважаю за доцільне прописати це шляхом відповідних роз’яснень в постановах Пленуму ВССУ.
В будь-якому випадку, у разі неможливості прибути у судове засідання, рекомендую подати заяву про розгляд справи у відсутності позивача. Крім того, в цій же заяві можна викласти додаткові пояснення, які позивач бажав надати усно.
kotsan.com.ua
Стаття 223. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи
1. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
2. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
3. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою.
5. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.
6. Наслідки, визначені частинами третьою — п’ятою цієї статті, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.
7. У разі розгляду справи за відсутності позивача або відповідача суддя-доповідач оголошує стислий зміст позовної заяви або відзиву відповідно.
8. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з’явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.
9. Про відкладення розгляду справи постановляється ухвала.
i.factor.ua
Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.
Стаття 169. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі
1. Суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі:
1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки;
3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;
4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
2. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.
3. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
4. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 169 Цивільного процесуального кодексу України
Неявка у судове засідання — це відсутність особи в залі судового засідання під час розгляду справи, незалежно від причин, або залишення залу судового засідання.
2. Правові наслідки неявки залежать від чотирьох обставин: 1) належності повідомлення особи, яка не з’явилася, про час і місце розгляду справи; 2) причини неявки; 3) процесуального статусу особи; 4) розсуду суду.
— у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. Цей правовий наслідок настає і у випадках, коли суду достеменно відомо про те, що особа знає про час та місце розгляду справи, але відомостей про вручення судових повісток, заповнених належним чином, у справі не має;
— у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними. Часто особи, які беруть участь у справі звертаються до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, покликаючись на обставини, що їм перешкоджають взяти участь в засіданні: хвороба, відрядження, участь в інших судових засіданнях тощо. Ці причини, як правило, визнаються судом поважними;
— у разі першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Іншими словами, якщо позивач не з’явиться в судове засідання вперше, то розгляд справи буде відкладено завжди, за винятком випадку, коли сам позивач письмово просив справу розглядати без нього;
Ця норма стосується, насамперед, договірних представників. Норма застосовується у випадку, коли сторона з’явилася, а представник — ні. Якщо не з’явилися ні сторона, ні її представник, то застосовуються наслідки, передбачені для неявки сторони.
Вирішуючи питання про відкладення розгляду справи, суд враховує складність справи, попередню участь представника у справі, стадію розгляду, готовність сторони до самостійного захисту своїх інтересів, добросовісність дій представника, який не з’явився, доведеність поважності причини неявки, думку інших осіб, які беруть участь у справі.
Сама по собі неявка представника, якщо при цьому не заявлено відповідне клопотання, не може бути підставою для відкладення розгляду справи.
Неявка до суду позивача може свідчити про втрату ним інтересу до вирішення справи. Вирішення спору в такому випадку було б порушенням принципу диспозитивності.
6. Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). При цьому застосовуються умови, необхідні для постановлення заочного рішення, передбачені ст. 224 ЦПК, а саме:
— позивач не заперечує проти такого вирішення справи, тобто згідний із заочним розглядом справи;
— відповідач повинен знати про предмет, підстави та розмір позову.
7. Наслідки неявки сторони застосовуються також і разі, якщо вона залишить залу судового засідання. Це правило застосовується лише до сторін (позивача і відповідача). Відтак, залишення зали представником сторони не дає підстав для застосування наслідків неявки.
У разі залишення залу позивачем настають спеціальні правові наслідки. Відповідно до ч. 9 п. 1 ст. 207 ЦПК суд залишає заяву без розгляду, якщо позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав суду заяви про розгляд справи за його відсутності.
uazakon.ru
Відповідальність за неявку до суду
В даній статті розгляну питання відповідальності за прояв неповаги до суду. Що означає саме поняття «прояв неповаги до суду»? На вказане питання дає відповідь ст. 185-3 КУпАП. Так, відповідно до вказаної статті, прояв неповаги до суду – це неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.
За вказані дії передбачена відповідальність від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кваліфікуючими ознаками є ті самі діяння, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, передбачена також відповідальність за злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд, невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства.
Як безпосередньо реагувати на прояв неповаги до суду та процедуру адміністративного провадження по ст. 185-3 КУпАП Рада суддів України виклала у відповідних рекомендаціях, які наведені нижче.
Рада суддів України
4 листопада 2016 року м.Київ №74
Щодо необхідності реагування суддів судів України на прояви неповаги до них у судовому процесі
Конституція України в ст.129 прямо передбачає, що за неповагу до суду й судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Зазначена норма в повному обсязі кореспондується з вимогами ст.50 закону «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Заслухавши та обговоривши інформацію члена Ради суддів Т.Суярко щодо необхідності реагування суддів на прояви неповаги до них у судовому процесі, відповідно до ст.129 Конституції, ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів», положення про РСУ, Рада суддів
- Звернути увагу суддів на необхідність реагування на прояви неповаги до суду з метою забезпечення незалежності суду.
- Схвалити рекомендації щодо притягнення до відповідальності за неповагу до суду, що додаються.
- Направити ці рекомендації для використання у всі суди України.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо притягнення до відповідальності за неповагу до суду
- Повага до суду є чинником належного функціонування правової держави. Закон вимагає від учасників процесу або присутніх у судовому засіданні осіб поваги до суду як одного із інститутів державної влади.
За останні роки в Україні все більше набуває поширення публічна демонстрація такої форми правового нігілізму, як прояв неповаги до суддів та суду зокрема. Поширеність такого негативного явища зумовлює неможливість виконання судовою владою своїх функцій у повному обсязі. Адже в результаті вчинення діянь, що посягають на авторитет судової влади, фактично нівелюється принцип всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи будь-якої категорії.
У загальному підсумку поширення прояву неповаги до суду, уникнення винними особами юридичної відповідальності за вчинення такого правопорушення, відсутність забезпечення приміщень судів належною охороною тощо призводять до невиконання українською державою своїх зобов’язань щодо забезпечення права на справедливий суд, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституція у ст.129 прямо встановлює, що за неповагу до суду й судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності. Зазначена конституційна норма у повному обсязі кореспондується із вимогами ст.50 закону «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Як вбачається із наведених законодавчих норм, підтримання незалежності й поваги до суду є прямим обов’язком суду, а не його правом. Ігнорування суддями своїх прямих обов’язків у будь-який спосіб є неприпустимим, а тому жоден випадок прояву неповаги до суду не повинен залишатись без належного реагування з боку органів судової влади.
- Безпосередньо адміністративна відповідальність за прояв неповаги до суду передбачена ст.185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення.
Диспозиція ст.185-3 КпАП до об’єктивної сторони вказаного правопорушення відносить такі діяння:
злісне ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, експерта, перекладача;
непідкорення зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого;
порушення порядку під час судового засідання;
вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил;
невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства.
Отже, у випадку вчинення будь-яких із перелічених дій суд зобов’язаний ініціювати провадження у справі про адміністративне правопорушення. За загальним правилом, таке провадження буде мати такі стадії:
1) відкриття справи про адміністративне правопорушення;
2) розгляд справи про адміністративне правопорушення;
3) виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим аналіз законодавчо закріплених КпАП відмінностей у способах виконання владних повноважень місцевими загальними судами та місцевими адміністративними, господарськими, апеляційними, вищими та Верховним судами обумовлює наявність таких особливостей провадження в цій категорії справ:
1) Постанови районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів за наслідком розгляду справи за ст.185-3 КпАП підлягають оскарженню у загальному порядку. В той час як постанови господарського, адміністративного, апеляційного, вищого або Верховного судів за наслідком розгляду справи за ст.185-3 КпАП не підлягають оскарженню.
2) При розгляді справи за ст.1853 КпАП у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах передбачено обов’язкове складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення (ст.255 КпАП). Натомість при розгляді справи іншими судами — місцевими господарськими та адміністративними, апеляційними, вищими спеціалізованими та ВС — складання такого протоколу необов’язкове.
Одночасно із вказаними відмінностями слід назвати такі нормативні положення, які будуть загальними у застосуванні для усіх судів:
1) Норми КПК, ЦПК, КАС та ГПК містять аналогічні за своїм змістом положення, відповідно до яких питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, для чого в судовому засіданні оголошується перерва.
2) Строк розгляду справи за вчинення дій, що виразились у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил, — доба (ч.2 ст.277 КпАП). В той час як за вчинення дій у вигляді злісного ухилення експерта, перекладача від явки в суд та невиконання поручителем зобов’язань, покладених судом під час провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства передбачений загальний (п’ятнадцятиденний) строк притягнення до адміністративної відповідальності (ч.1 ст.277 КпАП).
3) Відсутня необхідність проведення підготовки справи до розгляду справи про адміністративне правопорушення у порядку, передбаченому ст.278 КпАП, адже з оголошенням перерви у судовому розгляді суд фактично констатує вчинення особою дій, ознаки яких підпадають під дію ст.185-3 КпАП.
4) Фіксація розгляду справи відбувається лише у випадку, якщо така справа розглядається колегіально (ст.281 КпАП).
- З урахуванням означених особливостей можливо окреслити наступні етапи на вказаних стадіях розгляду районними, районними у містах, міськими чи міськрайонними судами за наслідком розгляду справи за ст.185-3 КпАП.
1) Порушення справи про адміністративне правопорушення
а) Оголошення перерви у розгляді справи (цивільної, господарської, кримінальної, адміністративної чи у справі про адміністративне правопорушення). З моменту оголошення такої перерви в судовому розгляді дії суду переходять в площину адміністративного процесу, у зв’язку із чим суд повинен керуватися виключно нормативними положеннями КпАП;
б) Фіксація правопорушення за допомогою протоколу у справі про адміністративне правопорушення та присвоєння такому провадженню окремого номера. Оскільки постанова судді місцевого загального суду підлягає апеляційному оскарженню в загальному порядку, то для розгляду апеляційним судом такі матеріали спочатку повинні надсилатись судом першої інстанції окремо з присвоєнням відповідного вихідного номера. З огляду на таке вбачається недоцільним долучати постанову про судді місцевого загального суду про притягнення до відповідальності за ст.1853 КпАП до матеріалів справи (провадження), в якій було допущено прояв неповаги до суду, і обліковувати її за тим самим єдиним унікальним номером. У такому випадку рекомендовано присвоювати справі про адміністративне правопорушення власний єдиний унікальний номер та номер провадження (справи) за індексом «3» (справа про адміністративне правопорушення), а до матеріалів справи (провадження) долучати копію постанови.
2) Розгляд справи про адміністративне правопорушення
а) Розгляду справи розпочинається з того, що головуючий на засіданні оголошує: складу суду, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Права та обов’язки інших осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення (потерпілий, законні представники та представники, захисник, свідок, експерт, перекладач), передбачені стст.268—274 КпАП. Однак реалізація вищевказаних прав повинна здійснюватись виключно таким чином, щоб це не перешкоджало розгляду справи у встановлений ст.277 КпАП строк.
б) Після роз’яснення прав та обов’язків, суд переходить до заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді даної справи, дослідження доказів, вирішення клопотань.
в) Відповідно до ст.284 КпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 цього кодексу;
3) про закриття справи.
Вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення закріплені у ч.2 ст.283 КпАП.
З урахуванням означених особливостей можливо окреслити наступні відмінності у розгляді господарськими, адміністративними, апеляційними, вищими спеціалізованими або Верховним Судом справ про адміністративне правопорушення такої категорії. Зокрема, такі відмінності полягають в тому, що:
фіксація правопорушення за допомогою протоколу у справі про адміністративне правопорушення не здійснюється;
постанова суду за результатом розгляду справ вказаної категорії суддями господарського, адміністративного, апеляційного, вищого або Верховного Суду за наслідком розгляду справи за ст.1853 КпАП є остаточною та оскарженню не підлягає;
такій справі не присвоюється власний єдиний унікальний номер та номер провадження (справи) за індексом «3»;
постанова у справі про адміністративне правопорушення долучається до матеріалів справи (провадження), в якій було допущено прояв неповаги до суду, і обліковується її за тим самим єдиним унікальним номером.
3) Виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню лише після спливу строку, встановленого ч.1 ст.307 КпАП (в нашому випадку не пізніш як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу), компетентним органом державної виконавчої служби. Варто пам’ятати, що зміни до закону «Про виконавче провадження», які набрали чинності з 5.10.2016, передбачають, що дата народження фізичної особи — боржника стала обов’язковим реквізитом виконавчого документа, в той час як ідентифікаційний номер боржника фізичної особи став необов’язковим його реквізитом. Дані нормативні положення закону «Про виконавче провадження» слід враховувати під час складання мотивувальної частини постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
www.osmark.com.ua