Павло
Гай-Нижник

доктор історичних наук
особистий сайт

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

• Відео
• Відео П.Гай-Нижник
• Книги
• повнотекстові [pdf, djvu,rar]
• автореферати дисертацій
• Статті
• список публікацій
• Русь-Україна
• Козацька держава
• УНР (Центральна Рада)
• Українська Держава
  (Гетьманат)
• ЗУНР (ЗОУНР)
• УНР (Директорія)
• діячі (1917-1922)
• Карпатська Україна
• ОУН — УПА
• УСРР — УРСР
• світова історія
• історія діаспори
• енциклопедичні
• Україна (від 1991 р.)
• Поезія
• «Відчуття»
• «Плинність» (2015)
• Поезія («Соборність» 2015)
• «Воїнам Cвітла» (2015)
• «Тебе я колихав ночами» (2013)
• «Вілаґ почуттів» (2012)
• «Смак Свободи» (2009)
• «Згадуй мене» (2006)
• Лірична галерея
• Дописи у ФБ
• 2018
• 2017
• 2016
• 2015
• 2014
• 2013
• 2012
• 2011

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Архівні документи
Українська Держава (1918 р.)

Закон “Про громадянство Української Держави”

Затверджую: Павло Скоропадський

2 липня 1918 р. Київ

Посвідчив: в. об. Державного Секретаря Ігор Кістяковський
Ухвалений Радою Міністрів
ЗАКОН
Про громадянство Української Держави
I

1) Під громадянством Української Держави розуміється та державно-правна приналежність людини до неї, що надає особі права та обов’язки українського громадянина.

2) Громадянину Української Держави забороняється одночасно бути громадянином чи підданим іншої держави.

3) Уся повнота політичних прав в Українській Державі, в тім числі активне та пасивне право участі в виборах до публічно-правових установ, а також право державної і публічно-громадянської служби, належить тільки громадянам Української Держави, але ж на них упадає й обов’язок дбати всіма силами про добро Української Держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя.

Примітка 1. На державних та публічно-громадських посадах чужоземці можуть служити в тих установах, де це допускається винятковим законом.

Примітка 2. До видання нового закону про державну службу Закони Російської Держави про цю службу мають чинність і в Українській Державі.

4) Усі Російські піддані, що пробувають на Україні під час видання цього закону, визнаються громадянами Української Держави. Хто з них не схоче підлягати цій постанові, той мусить подати про те заяву місцевому старості на протязі місяця від дня одержання цього закону на місцях для запису в особливий алфавит підданих і громадян чужих Держав.

Примітка: Особи, які з російського підданства не перейшли до громадянства Української Держави, повинні одержати від свого уряду національний документ про свою особу, а до того повинні одержати від місцевого старости посвідчення на право перебування на Україні, яке дається на строк не більш як 6 місяців.

5) Усякий, хто народився на території України, хоча би він постійно перебував поза межами її, має законне право лічитися українським громадянином при умові, коли він подасть про те заяву на протязі року після досягнення повноліття. Повнолітні ж в час видання цього закону повинні подати таку заяву на протязі року після оголошення закону.

6) Ті особи, котрі самі або їх батьки осіло перебували на Україні або під час видання цього закону перебувають поза межами її, можуть звернутися на протязі одного року від дня оголошення цього закону з проханням про зачислення їх до громадян Української Держави.

Примітка: У випадку пропуску строку, зазначеного в цій статті, прохання про прийняття до українського громадянства належить до розгляду, коли особа, яка просить, докаже, що пропуск стався по уважних причинах.

7) Особи, що зазначені в ст.5 і 6 цього закону, прохання свої про українське громадянство подають на місцях свого перебування найближчим до них закордонним представникам українського уряду, котрі по розгляді відповідних доказів видають їм посвідчення про українське громадянство, одночасно сповіщаючи про списки таких осіб уряд свого краю і влада держави, при якому вони пробувають. Не забороняється особам, котрі по уважній причині не мали змоги звернутися до українських представників поза кордоном, звертатися з відповідними проханнями до адміністраційного відділу окружного суду по місці свого приїзду на Україну.

8) Інші особи набувають собі право українського громадянства:

а) народженням від громадян Української Держави б) шлюбом чужоземки з українським громадянином в) усиновленням чужоземця до 17 років громадянином Української Держави г) натуралізацією.

9) Право громадянства набувається через натуралізацію при умовах:

а) коли особа має правоздатність та дієздатність б) коли вона перебуває на території України на протязі 3-х років в) коли вона має спроможність годувати себе й родину.

10) Крім цього громадянство Української Держави можуть придбати такі особи: а) Українська громадянка, що пішла заміж за чужоземця, коли цей шлюб спиниться з ним б) народжені від шлюбу з чужоземцем діти української громадянки, які після скасування шлюбу залишаються коло матері в) чужоземці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні та не пізніш 2-х років після скінчення освіти подали прохання про прийняття їх до Українського громадянства г) чужоземці, які зробили Українській Державі значні послуги. Перелічені в цій статті особи приймаються в Українське громадянство, коли оселяться на Україні і зроблять заяву про своє бажання бути українськими громадянами.

11) Право громадянства, придбане згідно з 8 та 9 ст. ст. цього закону, поширюється і на дітей осіб, що стали громадянами, коли ті діти не дійшли до 17 років.

12) Всім, хто просить про приймання до Українського громадянства, може бути відмовлено задоволення їх прохань, коли маються відомості про їх ганебні вчинки, плямуючі професії або про можливу від них шкоду для Української Держави.

13) Прохання осіб про приймання до громадянства Української Держави, виключно осіб, зазначених в ст.5 і 6, подаються до Адміністраційного Відділу Окружного Суду по місці перебування прохача. При Проханні чужоземцям чоловічого полу, підлягаючого по закону своєї батьківщини військовій повинності, повинно бути додано посвідчення про те, що він виконав військову повинність або від неї вільний. Суд по розгляді прохання з боку всіх умов надбання прав громадянства учиняє постанову про призначення прохача громадянином Української Держави і після об’яви її прохачеві надсилає копію цієї постанови до відповідного Губерніяльного Старости.

14) Постанови Суду по справах про громадянство можуть бути оскаржені до Генерального Суду в 2-тижневий строк прохачем чи Губерніяльним Старостою. Строк цей лічиться для прохача від дня об’яви йому постанови суду в остаточній формі, а для губерніального старости – від дня одержання в Канцелярії його копії постанови Суду; скарги подаються через той Адміністраційний суд, який склав оскаржену постанову.

15) Коли з боку Губерніяльного Старости не буде надіслано в певний строк скарги на постанову суду про прийняття до громадянства, Суд видає зацікавленій людині посвідчення про її українське громадянство.

16) Кожний прийнятий до Українського громадянства в порядкові ст.7 і 13 цього Закону повинен виконувати присягу на вірність Державі по прикладеному до цього тексту.

Примітка: Особи, які по переконанням своїм не визнають присяги, дають замість неї урочисту обіцянку в засіданні Адміністраційного Відділу Окружного Суду. Текст цієї обіцянки такий же, як присяги, тільки з пропуском слів: «та заприсягуюсь». II. Втрата прав громадянства

(17) Право громадянства відпадає, коли громадянин Української Держави приймає громадянство або підданство іншої Держави.

18) Кожний громадянин Української Держави має право зректися громадянства України. Але ж те зречення розрішується не раніш як після трьох років перебування в Українськім громадянстві.

19) Хто без належного дозволу вступить до підданства іншої Держави, той підпадає карі, зазначеній в I ч. ст.325 «Улож. о Наказ», і йому забороняється повертання на Україну.

20) Заява про бажання зректися Українського громадянства подається до Адміністраційного Відділу місцевого Окружного Суду. В тій заяві з доказом по документах зазначається, до громадянства чи підданства якої держави прохач переходить. Коли громадянин Української Держави повинен відбувати військову повинність, то увільнення від громадянства розрішується тільки після того, як він документально докаже, що відбув цю повинність або по закону увільнився від неї. Увільнення від громадянства розрішується тільки тим, за котрим не лічиться ніяких недоплат по особистих податках.

21) Хто зрікся громадянства Української Держави, той має право прохати знову про прийняття в громадянство її не раніш, як через 5 років за часу виключення з громадянства. Виїмки з цього строку можуть бути тільки зроблені з розрішення Ради Міністрів.

22) Закон про громадянство, якого ухвалено Центральною Радою 2-4 березня 1918 р., скасується.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

Обіцяю та заприсягуюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй батьківщині, охороняти інтереси Держави і всіма силами своїми допомагати її славі і розцвіту, не жалкуючи для цього навіть і свого життя.

Обіцяю та заприсягуюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української Держави, щиро виконувати всі обов’язки громадянина її, коритися її Правительству і всім підставленим од нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусять бути для мене вище моїх особистих інтересів.

Примітка: Особи, які не визнають присяг, дають урочисту обіцянку такого-ж змісту, але без слів: «та заприсягуюсь».

В. о. Державного Секретаря Іг. Кістяковський

www.hai-nyzhnyk.in.ua

Зміни до закону України “Про громадянство України”

О. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Зміни до Закону України «Про громадянство України»

Президент України П. Порошенко подав на розгляд Верховної Ради нагальний законопроект № 6175 про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо реалізації права змінити громадянство. Законопроект розроблено з метою законодавчого вдосконалення механізму припинення громадянства України у разі добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави та для запобігання випадкам подвійного громадянства осіб, які набувають громадянство України. Глава держави вважає, що це питання має бути чітко врегульовано, і ситуації, коли чиновники, особливо вищої ланки, мають навіть по два, три чи більше паспортів інших держав, є неприпустимими. «Цим законом буде чітко встановлено, що особа, яка добровільно набула іноземного громадянства, буде вважатися такою, яка підпадає під дію вимоги про припинення українського громадянства», – пояснив представник Президента у Верховній Раді України А. Герасимов. Також у законопроекті уточнюються підстави для втрати громадянства України. «Наприклад, такою буде тепер вважатися підстава, за якої людина-громадянин України набула добровільно громадянства іншої країни, чито при набутті громадянства України вона у певний проміжок часу не здала паспорт іншої держави», – пояснив А. Герасимов. Він додав, що це стосуватиметься лише тих ситуацій, коли люди добровільно отримали громадянство іншої держави. Тобто законопроект не стосується громадян Криму, адже там, за його словами, про «добровільність мова не йшла».

А ось спікер А. Парубій, коментуючи цей законопроект, заявив, що мова буде йтись також про відкликання мандата народного депутата з подвідним громадянством. Він наголошує на необхідності розробки механізму відкликання з посад топ-чиновників, які мають подвійне громадянство: «Я цілковито підтримую таку позицію: якщо в людини є два громадянства, то вона не має права займати найвищі посади в Українській державі. Має бути механізм відкликання таких людей».

Громадянство – це не просто належність людини до тієї або іншої держави. Це, насамперед, відносини між громадянином і державою, які встановлюють певні права та обов’язки обох сторін. Світова практика показує, що доволі багато країн (Німеччина, Бельгія, Швеція, Італія, Греція, Канада тощо) цілком лояльно ставляться до придбання їх підданими паспортів іноземних держав, і це питання для них не є проблемою. А от для України проблема подвійного громадянства є однією з найбільш актуальних, суперечливих та обговорюваних протягом останніх років, але досі її невирішено, багато в чому внаслідок недосконалості законодавчої бази. Україна належить до тих країн, які таку процедуру вважають неприйнятною та протизаконною. Тому відсутність належного регулювання і уваги до цього явища викликає численні питання і дає можливість українським громадянам знаходити обхідні шляхи інтеграції до іноземних суспільств на свій розсуд і смак.

Деякі дослідники вважають, що подвійне громадянство гальмує процес формування спільних цінностей, пріоритетів розвитку нації, єдності народу. А також вони застерігають, що інститут подвійного громадянства нівелює міцність стійкого юридичного зв’язку, який існує між громадянином і державою, наслідком чого можуть стати міжнародні конфлікти, послаблення спроможності держави впливати на своїх громадян, а також захищати їхні інтереси за кордоном. Біпатризм часто-густо використовується для ухилення від обов’язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків) та полегшення кримінальної діяльності.

Проте проблема подвійного громадянства в Україні має ще й інші корені. Українці їдуть з Батьківщини найчастіше у пошуках кращої долі, а не тому, що не цінують своє, рідне, українське та не поважають Україну. Не втрачаючи любові до рідної землі, вони здебільшого працюють в інших державах задля того, аби заробити собі на життя. Звідси питання: можливо проблема не у послабленні зв’язку українця з державою, а у ставленні самої держави до свого громадянина? Це є предметом для роздумів законодавців, а не для введення чи ні кримінальної відповідальності за подвійне громадянство. Зокрема, народний депутат Г. Шверк вважає, що позбавляти українського громадянства через наявність кількох паспортів потрібно депутатів і високопосадовців, а не пересічних громадян. «В української діаспорі є багато людей, які колись виїхали з України, отримали іноземне громадянство, але вважають себе українцями і не бажають лишитися українського громадянства. Вони працюють як волонтери, час від часу повертаються до України», – сказав Г. Шверк. Він зауважив, що закон повинен стосуватися лише державних службовців і чиновників. Крім того, зазначив депутат, проект закону про заборону подвійного громадянства порушує зобов’язання України з Європейської конвенції про громадянство. Згідно з цим документом в Україні не мають право карати тих, хто отримав громадянство за народженням або через шлюб з іноземцем.

Законопроект Президента України П. Порошенка про подвійне громадянство викликав неоднозначну реакцію серед українців. Громадські організації з України і США висловлюють невдоволення ініціативою президента позбавити громадянства тих українців, які мають паспорти інших держав. Зокрема, громадське об’єднання українців у США Razom for Ukraine опублікувало звернення з закликом відкликати поданий ним законопроект. Інша неприбуткова громадська організація в Києві «Українська Всесвітня Координаційна Рада» (УВКР) запропоновані П. Порошенком зміни оцінює як «шкідливі й небезпечні», адже, за її твердженням, українці за кордоном, що їх насамперед можуть торкнутися законодавчі зміни, є фінансовою і ресурсною опорою для України. За попередніми підрахунками організації законопроект № 6175 про внесення змін до Закону України «Про громадянство України», поданий Президентом України на розгляд Верховної Ради, призведе до автоматичного позбавлення громадянства близько 5 млн українців. Закордонні українці завжди відігравали неабияку роль у державотворенні України, зберігаючи правові та культурні традиції України, відстоювали інтереси українства на міжнародній арені, фінансово і ресурсно допомагаючи молодій державі. «Ініціатива Президента по обмеженню прав закордонних українців, – вважає голова УВКР М. Ратушний, – є непродуманою, а також такою, що призведе до негативних наслідків для України через втрату значної підтримки українців в інших державах, які на сьогодні виступають форпостом лобіювання інтересів України». Об’єднання також наголошує, що дії Президента «суперечать державним інтересам України», а події останніх років засвідчують, що громадянство інших країн часто-густо використовується державними чиновниками в Україні для уникнення відповідальності за свої протизаконні дії.

Так чи можна бути одночасно громадянином України та іншої держави, і чи, насправді, можуть вас покарати за подвійне громадянство? Відповідно до ст. 4 Конституції України, «в Україні існує єдине громадянство. Підстави для придбання і виходу з громадянства України визначаються законом». А ст. 25 Конституції України гарантовано, що громадянина України не може бути позбавлено громадянства і права змінити громадянство, а також депортовано за межi України або видано iншiй державi. Україна гарантує своїм громадянам, які перебувають за її межами, піклування та захист.

Таким чином, в Україні передбачено єдине громадянство; проте в Основному законі країни подано лише загальний принцип, тлумачення якого винесено до ст. 2 окремого Закону України «Про громадянство України».

Зокрема, у статті зазначається: «Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої країни або країн, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він також визнається лише громадянином України». Отже, чинне законодавство не виключає наявності у громадян України іншого громадянства. Навпаки, закон передбачає таку можливість. А згідно зі ст. 19 Закону України «Про громадянство України», громадянин України взагалі не може втратити свого українського громадянства. Позбавляти його громадянства – заборонено!

Проте, втратити громадянство України громадянин може за таких обставин:

• якщо він добровільно набув громадянства іншої країни, будучи повнолітнім. Тобто свідомо пішов до представництва іншої держави, написав заяву, подав документи або зробив інші дії, внаслідок яких передбачено набуття громадянства іншої держави;

• якщо особа набула громадянства в результаті обману, свідомого подання недостовірних відомостей або фальшивих документів;

• якщо громадянин України вступив до лав Збройних сил чи армії іншої країни.

Цікаво, що навіть якщо громадянин України порушив вимоги законодавства України і свідомо (добровільно) подав документи для отримання іншого громадянства або паспорта, втратити громадянство він може лише після відповідного рішення Президента України.

«Конституційний міф про неможливість мати подвійне громадянство є доволі поширеним, а виявлення додаткового громадянства топ-чиновника вже стало класичним методом загострення скандалу на українській політичній арені, що неодмінно позначається посиленням обурення суспільства», – вважає кандидат юридичних наук, професор кафедри Вісконсинського Міжнародного Університету (США) в Україні, доцент кафедри Європейського університету С. Панасюк.

Але які ж нововведення запропонував Президент України у проекті закону № 6175 про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо реалізації права на зміну громадянства? По-перше, запропоновано ввести зобов’язання для осіб, які отримали громадянство України і подали декларацію про відмову від іноземного громадянства, у місячний термін повернути паспорт громадянина іншої країни. Раніше такого терміну не було, тепер же є лише місяць на роздуми. Окремо додали необхідність оповіщення відповідного органу України про таке повернення. Якщо ж людина – біженець або отримала притулок в Україні з якоїсь іншої причини, держава сама визначиться з паспортом цього іноземця.

Також проект передбачає нові підстави для втрати громадянства. Зокрема, передбачено втрату громадянства України, якщо особа, яка його набула, продовжує користуватися виборчим правом або іншими правами, що безпосередньо пов’язані з громадянством іншої держави. Треба зазначити, що свідченням цього факту можуть служити дані публічних реєстрів державних органів, органів місцевого самоврядування зарубіжних країн, інформація, що розміщена на офіційних веб-сайтах, в офіційних друкованих виданнях державними органами, органами місцевого самоврядування інших держав, і/або документи, надані такими органами. Крім того, передбачається втрата громадянства України у разі, якщо особа, яка його набула, користується паспортом іншої держави для виїзду за кордон, а також, якщо особа, яка отримала громадянство України, за відсутності незалежних від неї обставин, у строк не подала до державного органа України підтвердження втрати громадянства іншої країни. Цікаве доповнення запропонували до ст. 19 Закону «Про громадянство України», а саме: «Громадянин України, який добровільно набув громадянства іншої держави, вважається таким, що виявив намір змінити громадянство і погодився на припинення громадянства України». Схоже на те, що держава таким чином страхується від подальших судових розглядів. Адже як іще можна трактувати ці поправки?

Найголовніше винесено до прикінцевих положень законопроекту, де зазначено, що громадяни України, які мають паспорти інших країн, на момент, коли цей проект стане законом і набуде чинності, зобов’язані протягом шестимісячного терміну здійснити заходи з припинення іноземного громадянства, і здати відповідні паспортні документи до уповноважених органів України. Невиконання цих зобов’язань громадянами України призведе до втрати громадянства.

Якщо проаналізувати поданий проект змін, стає очевидним, що головною його метою є положення про те, що громадянин України, який добровільно отримав громадянство іншої країни, вважається таким, що оголосив намір змінити громадянство і погодився на втрату громадянства України. У фахівців з юриспруденції залишається велике питання щодо положень, які дають можливість громадянам мати громадянство іншої держави, оскільки залишається можливість подвійного трактування.

А. Васильченко, юрисконсульт із Києва, зазначає: «При аналізі цього проекту вкотре виникає питання щодо законодавчої техніки викладу матеріалу. Текст доволі важкий для розуміння, зі складними синтаксичними конструкціями і вкрай заплутаною структурою, що завжди було проблемою українського законодавства».

За цього думки пересічних громадян України стосовно питання подвійного громадянства істотно різняться. Одні цілком підтримують «додаткове» громадянство, вбачаючи у ньому чисельні переваги, інші таку можливість категорично відкидають. До прихильників подвійного громадянства належить переважно українська молодь, люди ж середнього та похилого віку з осторогою сприймають таку перспективу.

Т. Мурзико, киянка: «Не є секретом, що кількість населення України невпинно і кардинально зменшується. Однією з причин цього факту є те, що багато хто з українців вимушені шукати кращої долі на чужині, часто-густо приймаючи громадянство іншої країни. Тому вважаю, що прийняття закону дозволить їм зберегти належність до Батьківщини, правові та культурні традиції рідного краю. А пріоритетним фактом під час перепису населення України щодо визначення громадянства має бути місце народження людини, а не кількість паспортів у кишені».

В. Баришев, мешканець Закарпаття: «Велика кількість громадян західних прикордонних областей мають паспорти сусідніх країн, зокрема Угорщини, Румунії. Це особливо важливо для українських заробітчан, які перетинають кордон у пошуках кращого працевлаштування, а також для тих, у кого за кордоном мешкають близькі родичі. Тому вважаю, що цей Закон має бути прийнято, бо ж він вистражданий часом!»

А. Коновалов, студент юридичного факультету Харківського університету ім. В. Н. Каразіна: «Ідея узаконення подвійного громадянства є наразі вельми актуальною, але й суперечливою. Цей закон конче необхідний тим, хто має бізнес за кордоном і фінансові рахунки в іноземних банках, або ховається від українського правосуддя. Тому прийняття закону про друге громадянство можна сприймати як оборудку на кшталт “фіктивного шлюбу”, за якого деякі можновладці, які не в згоді з законом, отримають певні моральні та правові дивіденди».

А. Давидчук, пенсіонер з Київщини: «Подвійне громадянство є загрозою національній безпеці, бо дає зайвий привід якій-небудь ворожій країні для виправдання воєнної агресії, а також порушує правові зв’язки між державою та суспільством».

nbuviap.gov.ua