Правова культура юриста: загальна характеристика. Функції правової культури юриста

Страницы работы

Содержание работы

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЮРИСТА

1. Правова культура юриста: загальна характеристика.

2 Деформації професійної правосвідомості юристів.

3 Функції правової культури юриста

Правова культура юриста: загальна характеристика

Як відомо, стан має рацію і законності багато в чому залежить від юристів — тих людей, які за своїми професійними обов’язками повинні займатися правовими питаннями. На думку західних учених, в праві відображається насамперед культура юристів, особливо законодавців і суддів, тобто осіб, які мають контроль над існуючим механізмом правових змін. І взагалі правовий розвиток в державі визначається їх культурою. Слід мати на увазі, що соціальні, економічні і політичні чинники впливають на цей розвиток тільки через свідомість юристів. Тому освітлення питання про правову культуру юристів є украй необхідним.

Правова культура юриста — важлива складова його професійної культури, вона є, по суті, концентрованим виразом професійної культури юриста, її серцевиною.

Правова культура юриста є невід’ємною від правової культури суспільства. З одного боку, рівень правової культури суспільства істотно впливає на правову культуру юриста. З іншого боку, від професійного рівня юриста залежить стан правової культури суспільства і громадянина.

Правова культура суспільства — це різновид загальної культури, яка відображає систему цінностей, які належать до правової дійсності цього суспільства.

Нагадаємо, що рівень правової культури суспільства характеризують такі показники:

1) стан охорони і захисту має рацію і свобод людини правовими засобами;

2) ступінь здійснення принципу верховенства має рацію в практиці державного і суспільного життя;

3) рівень правосвідомості в суспільстві;

4) стан законодавства, ступінь його досконалості за змістом і формою;

5) полягання законності в суспільстві;

6) стан практичної роботи суду, прокуратури, інших правозастосовних і контрольно-наглядових органів;

7) ступінь сприйняття правового історичного досвіду як національної правової системи, так і правових систем інших держав;

8) рівень правової активності громадян;

9) рівень розвитку юридичної науки і освіти.

Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (обличчя, груп). Вона є умовою, формою і результатом культурно правової діяльності громадян, і їх професійних груп, у тому числі і насамперед юристів і їх об’єднань. Правова культура особи включає:

1) знання має рацію (інтелектуальний зріз);

2) відношення до права, оцінка його необхідності і соціальної корисності (емоційно психологічний зріз);

3) використання правового інструментарію — законів і інших юридичних актів — в практичній діяльності (поведінковий зріз).

Ці показники є фундаментальними і для характеристики правової культури юриста — особи, діяльність якої тісно пов’язана з правом.

Принципові особливості правової культури юриста порівняно з культурою інших осіб полягають в тому, що вона належить до правової культури професійногорівня. Цей особливий рівень правової культури формується завдяки безпосередньому, щоденному зіткненню з правовими явищами, що має місце під час виконання юристами своїх посадових обов’язків. Цим особам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ, чим пересічним громадянам, а також особлива професійна поведінка Всі правові рішення і дії юристів-професіоналів є компетентнішими, усвідомленими і мотивованими, чим у громадян, які не мають системних юридичних знань Професійний рівень культури відрізняється від побутового також інтенсивністю, гостротою прояву правових знань, правових установок і ціннісних орієнтацій.

Рівень правової культури професійної групи — юридичного співтовариства — визначається ступенем роз-винутості професійної культури кожного з її членів. Юрист повинен відповідати своїй професії і кріпити свій авторитет і авторитет законодавців в суспільстві. Слід пам’ятати, що правова культура є важливим компонентом ефективності професійної діяльності юриста.

Рівень правової культури багато в чому залежить від конкретно історичних умов суспільного життя, від правової політики, яка здійснюється державою, економічного стану суспільства, стану законності і правопорядку.

Отже, правова культура юриста — це єдність його професійних знань про право, особистого відношення до нього і практичних дій з урахуванням правових вимог.

Зміст правової культури юриста складають такі основні елементи:

— професійна правова майстерність, всестороннє і глибоке знання правових норм, специфіки, їх практичної реалізації, висока нормативна культура, якісний рівень правового мислення, навику, і уміння, необхідні для юридичної діяльності, оптимальна професійна підготовка і ефективне використання спеціальних юридичних засобів;

vunivere.ru

Правова культура юриста і її роль у розвитку правової культури суспільства;

Правова культура юриста– це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь правового розвитку особи і її впливу на правову культуру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із законом.

Структура правової культури юриста:

1) правова освіченість (інформованість)— професійне знання законодавства й інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) поважне відношення до права– компетентна переконаність у його необхідності, у соціальній корисності законів і підзаконних актів, нормативних договорів і судових прецедентів, у правильності і справедливості правових норм; звичка дотримуватись законів і службових розпоряджень;

3) уміння професійно користуватися правовим інструментарієм– законами й іншими актами; виявляти правову активність під час виконання службових обов’язків і підкоряти свою поведінку вимогам правових норм.

Правовій культурі юриста (на відміну від не юриста) властивий більш високий ступінь правової свідомості і мислення. Визначальною ознакою правової культури юриста є юридичність його службової діяльності, яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра­цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга­ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль­ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.

Головне у професійно-правовій культурі – високе місце права, його верховенство і відповідне цьому положення справ у правовій системі суспільства: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного і державного життя, положення суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, міліції розвинутість наукових юридичних установ, ефективність роботи професійних юридичних суспільних організацій та ін.

Правова культура юриста завжди спирається на правову культуру суспільства, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку.

Роль правової культури юриста знаходить вираження у всіх вза­ємозалежних елементах правової культури суспільства:

1. Правосвідомості суспільства — відношенні суспільства, держави, особистості до права. Правосвідомістю юриста багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розумін­ня) права громадянами, посадовими особами, їхньою орієнтацією на пріоритет прав людини. Від якісної роботи юриста залежить визнан­ня громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, уміння витлумачити ті або інші поло­ження закону, з’ясувати його мету, визначити сферу дії; застосовувати в практичній діяльності добуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти пово­дитися в складних правових ситуаціях та ін. Однак це не означає, що законослухняний громадянин (не юрист) повинен осягти вер­шини юриспруденції. На відміну від юриста-професіонала він вико­ристовує мінімум правових знань, що потрібно для його роботи, по­водження в побуті, родині. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча систе­ма й ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького пра­ва, розуміння єдності прав і обов’язків, відповідальне відношення до здійснення того й іншого. Громадянинові повинні бути в загаль­ному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють юри­дичну відповідальність, загальний порядок залучення до неї, вік, з якого настає юридична і насамперед кримінально-правова від­повідальність, а для комерсантів — цивільно-правова відповідаль­ність.

Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впли­ву на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права і свободи людини. Вона відрізняється не просто стійко позити­вним відношенням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими розпорядженнями, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедли­вості застосування закону, звичка його дотримувати, спираючись на знання і навички (тобто техніку) застосування права, — характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на право­свідомості людей, що з ним контактують.

Вплив юриста на правосвідомість суспільства здійснюється че­рез професійне виконання завдань держави: 1) юридичне забезпе­чення права громадян на доступ до правової інформації; 2) розвиток у громадян потреби не тільки знати право, але і дотримуватися його, підтримувати правопорядок.

2. У рівні розвитку правотворчої діяльності і якості законодавства, ступеня збалансованого відображення в ньому інтере­сів суспільства, соціальних груп і особи. Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавст­ва, його продуманість, погодженість, сполучення динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь у складанні і систематизації інших право­вих актів, покликаний забезпечувати їхню досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України в Європу, зближенню національного законодавства з євро­пейським правом. Важливо, щоб юрист—учасник законодавчого процесу або учасник групи з підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних кон­венцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Мають потребу в серйозній увазі юриста питання імпле­ментації (імплементація — це організаційно-правова діяльність держави, здійснювана з метою своєчасної, всебічної або повної реалізації прийнятих нею зобов’язань відповідно до міжнародного права) європейських конвенцій з питань забезпечення прав і свобод людини.

3. У стані юридичної практики, насамперед діяльності су­дових, правоохоронних, контрольно-наглядових органів.Прак­тична діяльність юриста є показником рівня правозастосовчої культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодже­ній роботі з розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату й інших дер­жавних і суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізмові здатні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи.

Головне полягає не лише в тім, щоб кожен юрист був проінфор­мований про національні і міжнародні норми по захисту прав і сво­бод людини, але і знав, яким чином упроваджувати їх у повсюдну практику правового захисту і вміло робив це.

Сьогодні в Україні є механізми, що так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішень Євро­пейського суду з прав людини. В Україні діє Конституційний Суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. їхня діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збирання доказів про порушення прав людини. Співробітництво державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу в справі за­хисту прав і свобод людини, здатне дати плідні результати, насам­перед підняти правову активність громадян, без якої не може бути високого рівня правової культури суспільства.

4. У зміцненні режиму законності і правопорядку.Стан фа­ктичної упорядкованості суспільних відносин, урегульованих за до­помогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб’єктів права, залежить насамперед від неухильного дотри­мання законів юристами як посадовими особами. Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. Не можна утверджувати правопорядок неправовими засобами. Юрист — це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами і зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі зміцнення пра­вопорядку юристові належить відповідальна роль як стражеві прав людини.

Так, особливість роботи працівників міліції полягає в тому, що вони зіштовхуються із різними верствами населення, частіше з людьми, що не порушують суспільний порядок, а зверта­ються за роз’ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Праців­ники міліції проводять профілактичні бесіди або просто відповіда­ють на запитання громадян. По їхніх діях, культурі громадяни часто судять про міліцію в цілому. З ростом правосвідомості і культури на­селення міліція частіше буде контактувати із законослухняною час­тиною населення. Від уміння поводитися, роз’ясняти норми права і виконувати професійні обов’язки залежить авторитет законів, дер­жави і міліції, правопорядок у суспільстві.

Рівень правової культури професійної групи юристів визначаєть­ся ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юри­дичної освіченості і рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму ро­бочому місці повинен відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії і підвищувати правову культуру суспільства.

studopedia.su

§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його професійної поведінки

Правова культура юриста — це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь право­вого розвитку особи і її впливів на правову культуру суспільства за­вдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із за­коном і деонтологічними вимогами.

Структура правової культури юриста:

правова освіченість (інформованість) — професійне знання законодавства й інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

поважне відношення до права — компетентна переконаність у його необхідності, у соціальній корисності законів і підзаконних ак­тів, нормативних договорів і судових прецедентів, у правильності і справедливості правових норм; звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень;

уміння професійно користуватися правовим інструментарі­єм — законами й іншими актами; виявляти правову активність під час виконання службових обов’язків і підкоряти свою поведінку вимогам правових норм.

Зміст правової культури юриста:

Правосвідомість і правове мислення

поведінка і правова

Правові знання, оцін­ки, почуття, пережи­вання, погляди, тра­диції, ідеї, поняття, принципи

Юридичний конфлікт, правовий договір, юри­дичний факт, правосуб’-єктність (правоздатність і дієздатність) фізичних і юридичних осіб

Правомірний учинок, правомірна установ­ка, практична юри­дична діяльність, юри­дична практика

Правова культура юриста, формуючись в рамках професійної групи або без неї, завжди спирається на правову культуру суспільст-

ва, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку, виконує функції: 1) перетворюючу — постійне удоско­налювання методології права; 2) упорядковуючу (регулятивну) — упорядкування відносин між людьми за допомогою нормативних регуляторів; 3) аксіологічну (ціннісну) — ціннісний вимір права і всіх елементів правової системи; 4) правовиховну — подолання право­вого нігілізму, деформацій професійної свідомості і правового мис­лення; 5) правонаступну — передача правових традицій і досвіду наступним поколінням; 6) правопрогнозуючу — виявлення тенде­нцій і розробку напрямків наступного розвитку’. Згідно з «Основним принципам юридичної діяльності», розробленим ООН, юристи — це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Визначальною ознакою правової культури юриста є юридич-ність його службової діяльності 1 , яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра­цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга­ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль­ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.

Головне в правовій культурі юриста — високе місце права в юридичній практичній діяльності; дотримання необхідної про-

1 На юридичність як на специфічну рису, що дозволяє виділити правову норму із загальної маси правил соціальної поведінки, уперше вказав Ж. Карбон’є (див.: Карбонье Жан. Юридическая социология. — М.,1986. — С. 154). А. Е. Жалин-ський назвав юридичність універсальною ознакою практичної діяльності юриста (див.: Жалинский А. 3. Професіональная деятельность юриста. Введение в спе-циальность. — М., 1997. — С. 40—44). Його позицію підтримали вітчизняні вчені (див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. — К., 1999. — С. 205—206).

Правова культура юриста 221

порційності між цілями професійної діяльності і засобами, що служать досягненню цілей. Останнє означає, що втручання юриста (відповід­но до повноважень) у свободу людини (клієнта) не повинно призводи­ти до неадекватного зменшення блага або вигоди цієї людини.

Правова культура юриста (на відміну від не юриста) має більш високий ступінь правової свідомості і мислення, оскільки вищою формою його правомірної поведінки є правова активність (загальна і професійна). Правова активність — соціально корисна ініціативна діяльність юриста-фахівця, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Фор­мою вияву правової активності юриста-практика є насамперед сум­лінна службова діяльність.

Правова активність юриста-практика сприяє виробленню куль­турного стилю його професійної поведінки, що виражається в сукупності прийомів, за допомогою яких цей стиль досягається:

ступінь засвоєння і вияву цінностей правової культури сус­пільства;

специфіка професійної діяльності;

індивідуальна неповторність творчості кожної особи.

Культурний стиль професійної поведінки юриста-практика харак­теризується сталістю дотримання принципів у юридичній практичній діяльності, специфічністю вирішення професійних проблем, особли­востями вибору варіанта професійної поведінки в межах, що визна­чені нормами права і деонтологічними нормативами.

studfiles.net

Правова культура юриста це

1. Поняття професійної правової культури,

головні складові правової культури юриста

3. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ

Список використаної літератури

Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв’язання різноманітних юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов’язком.

Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі.

Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов’язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей.

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, прита­манна тій спільності людей, що професійно займаються юридич­ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго­товки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є слу­жбовими особами і носіями службової правової культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако­нів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.).

Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі­зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри­мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам’ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

2. Робота над правової культурою юриста

У першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід’ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості. Зробити це — його професійний і громадянський обов’язок. Всупереч відомому прислів’ю «людині властиво помилятися», юрист, як і лікар, не має права на помилку. Адже вона занадто дорого обходиться людині і суспільству в цілому. Її ціною іноді можуть бути тяжкі наслідки — втрата волі, здоров’я і навіть життя. Звичайно, ніхто не застрахований від прийняття хибних рішень, але у тому і полягає особливість юридичної діяльності, щоб «метод спроб та помилок» був для неї неприйнятний. Тому, рішення з будь-якої юридичної справи має бути глибоко виваженим, всебічно обміркованим, що і є головною передумовою його непогрішимості. Специфічною рисою діяльності юриста є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, юридичними казусами, які мають деякі спільні ознаки і у той же час часто істотно відрізняються. Досвідченим юристам добре відомо, що на практиці фактично не буває цілком ідентичних справ, випадків, абсолютно тотожних ситуацій, а відтак не може бути і стереотипів для їх вирішення. У професії юриста має місце нагальна потреба у творчому підході до встановлення істини у кожній конкретній справі, постійний пошук, можливість миттєво орієнтуватися у ситуації, готовність до прийняття нестандартних у межах закону рішень.

Складність юридичних проблем, що має розв’язувати юрист, багатогранність юридичної діяльності, її своєрідний характер зумовлює наявність професійно-правового мислення у працівників цієї категорії. У теорії професійне юридичне мислення визначається, як система інформаційної насиченості, що складається у особи установками професійного призначення. Професійне мислення юриста має базуватися на виключно високій нормативній культурі, яка виражається у непохитній переконаності у непорушності, органічній єдності букви і духу закону, вірі у кінцеву непереборність ідей права і справедливості. Професійне мислення юриста включає в себе такі важливі складові елементи, як універсалізм і ерудованість. Справжнім професіоналом може стати лише людина з високим інтелектом, стійкими психологічними якостями.

Юриста-професіонала відрізняють від інших людей глибокі знання права, які умовно можна поділити на такі види: а) фундаментальні, що дають розуміння внутрішніх закономірностей держави і права, охоплюють усі важливі юридичні поняття і категорії; б) спеціалізовані — конкретні юридичні знання, що використовуються для потреб різних видів юридичної діяльності:

складання юридичних документів, виконання відповідних дій і операцій, застосування певних засобів та певної методики в процесі розв’язання юридичних справ.

Таким чином, юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити ряд ознак, які дозволять висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. В попередньому матеріалі ми вже відмічали, що юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. При цьому юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами.

ua.textreferat.com